З творчої скарбниці…
Про реалії життя акторів студентам навчального закладу розповів народний артист України, кіноактор та провідний актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, професор Кафедри театрального мистецтва КНУКіМ Богдан Михайлович Бенюк.
Свою розповідь актор розпочав зі спогадів про перші ролі у театрі та кіно. Дуже тепло він описав роботу з кінорежисером і сценаристом Леонідом Биковим у стрічці «Ати-бати, йшли солдати», яку вважає точкою відліку існування Бенюка-кіноактора. Найважчою, за словами Богдана Михайловича, була сцена, де йому потрібно було заплакати: «Після довготривалих тортур над собою я зрозумів, що нічого не вийде: текст то я пам’ятаю, але сльози вже давно зникли. Проте на картині ви все таки можете побачити ці щирі сльози сорому, які ще довго столи в душі кожного глядача. Це була не моя заслуга, а Бикова. Він знайшов вірний шлях до моєї душі, зрозумів, як потрібно побудувати сюжет, аби актор зміг на усі 100% його відчути, і коли я вийшов у кадр, сльози самі потекли споминами дитинства».
Розповідаючи про свій багатий досвід роботи, Богдан Михайлович неодноразово повторював імена таких видатних особистостей, як Леонід Биков, Автанділ Варсімашвілі, Отар Шаматава. Ці люди стали визначними для становлення актора, тож у своєму виступі він звернувся до студентів із закликом шукати яскравих і близьких душі постатей: «Важливо, аби у вашому житті з’явилися ті імена, які ви згадуватиме із щемінням у серці».
Розповів студентам артист про свої нові проекти. Однією з останніх робот актора стала картина молдовських режисерів «Лойко – циган в космосі», де Богдан Михайлович зіграв партійного діяча Леоніда Брєжнєва. Фільм розповідає про хлопця, що мріяв стати космонавтом. І його мрія здійснилася. Проте в історії Лойко не залишився, адже за словами героя Богдана Бенюка, хлопець був не радянською людиною, як і п’ять відкривачів космосу до нього. Тож у зверненні до Юрія Гагаріна Брєжнєв-Бенюк каже: «Юра, ми з кожним днем усе ближче й ближче до твого першого польоту».
Згадав професор і повчальні історії зі студентського життя: «Я прийшов до інституту чистим аркушем паперу. Коли одногрупники обговорювали композиторів, художників, мені нема було чого сказати. Проте Бог обдарував мене таким вмінням: тримати язик за зубами, але усе почуте всмоктувати, як губка. Я слухав, читав, пробував. Тож коли дійшла черга до показу акторської майстерності, я усіх обскакав. Комплекс неповноцінності пропадає, якщо ти щось робиш, і це приносить свої плоди».
Протягом усього майстер-класу Богдан Михайлович наголошував студентам на важливості постійного розвитку та накопиченні досвіду: «Усе життя ми відчуваємо певні емоції. Обов’язково складайте їх у свою скарбничку пам’яті, аби потім, граючи роль, мати змогу знайти ті спогади у закутках своєї свідомості».
Серед головних якостей, що потрібують вдосконалення, Богдан Бенюк виокремив вміння розподіляти себе на сцені, привертати увагу глядача та вести його за собою. Загалом даючи визначення професії актора, він акцентує увагу на майстерності артиста підлаштовуватися під обставини та видавати саме ті емоції, які хоче побачити як глядач, так і режисер: «Актори – це тісто з професійними знаннями, а режисер ліпить з нього усе, що забажає. Наша задача – виконати усі його забаганки».
Проте на запитання про формулу успіху відповів так: «Не існує жодних формул. Якби їх можна було б вивести, усі стали би Бенюками. Лише ваше працелюбство та постійна практика допоможуть протоптати стежки крізь терни і засвоїти школи виховання». Тим, у чиїй творчості настала криза, актор порадив ще більше заглибитися у неї: «Як кажуть, клин вибивають клином. Тож коли приходить творча криза, пориньте повністю в роботу. Не йде одна роль, беріться за іншу. Має пройти період, коли після пережитих навантажень, ви перестанете думати про втому і почнете жити».
Доброзичливості атмосфері майстер-класу додавали пісні, вірші, анекдоти у виконанні професора та щирі згадки Богдана Бенюка про його родину. Кумедна історія про те, як актор збирався на виставу, розсмішила усіх присутніх: «Підходить до мене онук й питається: «Дідусю, а куди ти збираєшся?». «На виставу», – відповідаю. «А на яку?» – знову питає. «На «Швейка»». І тут він здивовано: «То що, ти ім’я гратимеш?» Не міг же я йому тоді сказати, що це вже ім’я грає за мене».
Наприкінці майстер-класу Богдан Михайлович підкреслив: «Дуже важливо забувати про нагороди і починати з «нуля». Лише це буде тим необхідним поштовхом до подальшого розвитку». Тож він побажав студентам шукати натхнення та не зупинятися заради того, аби завжди залишатися на висоті.
Автор тексту: ПР-відділ КНУКіМ